З динаміків ллється музика Карлоса Сантани. Зоряне небо, пустинна дорога, джаз і самота, звуки пронизують все тіло, добираючись до самих інтимних куточків душі. Траса Амур здається нескінченним. Перманентний рух, що представляється втомленій свідомості нормальною формою буття, і безперервний потік адреналіну в кров не дають зупинитися, примушуючи проковтувати чергові кілометри шляху. Здається, із зупинкою замре і життя.

Від Владивостока ка Ангари на Subaru Forester →